11
квіт.

Екскурсія-реквієм курсантів Військової академії (м. Одеса) і Академії військово-морських сил ім. Нахімова по місту-герою Одесі

Автор Адміністратор
Адміністратор
Група підтримки сайту
Зараз не на сайті
в Новини
  • Переглядів: 6487
  • Друк

Екскурсія-реквіємІсторична довідка

На ніч на 10 квітня наші кавалерійські дивізії і механізовані бригади виходили в район Олександрівки та Сухого Лиману, перекриваючи противнику останній шлях з Одеси. На околицях міста ворожі війська зустріли шквалом вогню, запалав один танк за ним другий. На повному скаку перекидались вершники, прямим пострілом була збита башта з танка командира полку майора Миколи Горєлова. В гуркоті і шквалі вогню чулося несамовите іржання поранених коней. Але зупинити масову атаку противник був уже не в змозі.

Танки генерала В.І. Жданова вийшли на Люстдорфське шосе, захопили Чубаївку, змітаючи все на своєму шляху. О дев'ятій годині ранку танкові підрозділи вийшли на Малий Фонтан і Ближні Млини. А два кавалерійські ескадрони 34-го кавалерійського полку по узбережжю вийшли до парку імені Т.Г. Шевченка, де захопили в полон 400 румунських солдатів і офіцерів, чотири далекобійні гармати. Одночасно з боку Пересипу в місто ввійшли частини 248-ї стрілецької дивізії 5-ї ударної армії генерала В.Д. Цветаєва, а з боку теперішнього аеродрому (західна частина Одеси) – 79-а стрілецька дивізія 8-ї гвардійської армії. Вони й закінчували очищення міста від ворожих військ. О дев'ятій годині ранку 10 квітня генерал І.О. Плієв доповів командувачу фронтом: «Війська кінно-механізованої групи поставлене завдання виконали».

 Знайомтесь, курсант 3-го курсу факультету підготовки матеріально-технічного забезпечення за спеціальністю: «Забезпечення військ (сил) ракетним паливом, пальним і мастильними матеріалами» Військової академії (м. Одеса) Вікторія Маштакова, правнучка Героя Радянського Союзу Григорія Івановича Гнатенка. Вікторія з раннього дитинства разом зі своїми батьками приходила до Музею-меморіалу Героїчної оборони Одеси, де були виставлені головні нагороди її діда, які сім'я передала до фонду музею після його смерті ще у 1986 році. Вікторія завжди згадує все, що було пов'язане з іменем її прадіда.

Напередодні Дня визволення міста Одеси від німецько-фашистських загарбників Вікторія Маштакова провела для своїх друзів екскурсію-реквієм по місту-герою Одесі. У намірах тендітної і вродливої дівчини було конкретне цільове бажання — покласти квіти до Дошки Героїв Радянського Союзу, на якій золотими літерами викарбувані прізвища відомих одеситів, а також її прадіда — капітана першого рангу Григорія Івановича Гнатенка, який у 1937 році закінчив Вище військово-морське училище імені Фрунзе. До початку Великої Вітчизняної війни проходив службу в 26-му Одеському морському прикордонному загоні, спочатку командиром БЧ, а потім і начальником штабу 26-го дивізіону. У серпні 1941 року командував групою охоронних катерів, які прикривали судна Дунайської флотилії. З вересня 1941 року дивізіон брав участь в десантах морської піхоти під Одесою. Під час оборони Одеси його катери знаходилися в дозорі і займались доставкою розвідників в тили противника, конвоювали транспорт, обстрілювали берег зайнятий ворогом і відбивали безперервні авіанальоти. Григорій Іванович Гнатенко невдовзі став командиром 5-го дивізіону катерів-тральщиків Керченської ВМБ, де катери під його командуванням ставили мінні загородження і доставляли боєприпаси до захопленого ворогом міста Керчі. Після повторного поранення, в травні 1942 року, Григорій Гнатенко був призначений командиром 6-го дивізіону Чорноморського флоту. У серпні — вересні 1942 року катери дивізіону «Малі мисливці» займалися евакуацією радянських військ з Таманського півострова. У вересні 1943 року група «катерів-мисливців» в числі перших увірвалася в Цемеську бухту під час Новоросійської десантної операції, при цьому отримав тяжке поранення командир флагманського катера Ф.І. Усатенко. Командування взяв на себе Григорій Гнатенко, який продовжив висадку десанту під ураганним вогнем противника і вивів катер з порту Новоросійськ. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1944 року капітанові 3-го рангу Гнатенко Григорію Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» № 2902. У квітні 1944 року Г.І. Гнатенко призначений командиром бригади охоронних катерів.

Григорій Іванович Гнатенко З книги А.А. Казаряна «Герої боїв за Крим» «… капітана 3 – го рангу Григорія Гнатенка викликали до штабу. Наказ був коротким - сьогодні вночі — у дорогу, через Керченську протоку. Прийняв на борт морських піхотинців, дивізіон катерів вийшов і точно в призначений час був біля берега. На одному з катерів знаходився і командир дивізіону. Десантники висадилися і зав'язався бій. Гнатенко наказав морякам катеру наблизитися до берега і розпочати штурм, подавити бортовим вогнем кулеметні точки ворога, що заважали загону захопити плацдарм. На базу судна поверталися з посіченими бортами. Ледве вони досягли причальної стінки, Григорій Гнатенко наказав знову прийняти на борт людей. По декілька рейсів за добу здійснювали в ці вогненні дні катери дивізіону. Вони переправляли через Керченську протоку бойову техніку, боєприпаси. Кожен був на посту, поки міг стояти. Поняття про вахту зникло. Вона стала беззмінною. І люди, очолювані командиром дивізіону Григорієм Івановичем Гнатенком, вистояли до кінця».

Після війни продовжував службу у Військово-Морському Флоті. З 1945 по 1946 роки був Членом Союзної контрольної комісії у Німеччині. З 1946 по 1951 роки — командир окремого дивізіону охоронних кораблів Ленінградського прикордонного округу Естонської РСР. У 1951-1954 роках — слухач Військово-морської академії міста Ленінград. У 1954 році закінчив Військово-Морську Академію і був призначений начальником штабу бригади кораблів Потійської Військово-Морської Бази Грузинської РСР. У 1956 році капітан 1 рангу Григорій Іванович Гнатенко звільнився у запас. У 1957-1959 роках очолював колгосп ім. Ф. Е. Дзержинського в с. Мазурівка Тульчинського району Вінницької області. З 1959 по 1968 роки працював в організаціях торгівлі м. Тульчину і Тульчинського району на Вінниччині. У 1968-1986 роках працював старшим капітаном портнадзору Іллічівського порту. Помер Григорій Іванович 2 лютого 1986 року, похований в м. Іллічівську Одеської області. 14 липня 1987 року ім'я Г. І. Гнатенка було присвоєно прикордонному охоронному кораблю.

 Екскурсія-реквіємЕкскурсія-реквієм, присвячена 70-річчю звільнення міста-героя Одеси і стала можливою за сприяння заступників начальників факультетів з виховної роботи капітана другого рангу Олександра Веретеннікова, майора Петра Мітюшина, офіцерів відділу виховної роботи майора Лариси Якобчук, капітана Ольги Богуш. У цьому незвичайному заході вихователі розгледіли велику невмираючу силу патріотичного виховання у майбутніх офіцерів, крім того, вони підтримали ідею Вікторії провести для своїх однокурсників і курсантів-моряків Академії військово-морських сил ім. Нахімова, які у найближчий час продовжать своє навчання у місті-герої Одесі.

У своїй приватній бесіді з друзями, Вікторія постійно наголошувала про необхідність збереження пам'яті Радянських воїнів у роки Великої Вітчизняної війни. Дівчина неодноразово підкреслювала, що в місті Одесі з особливою шаною відносяться до пам'яті її дідуся, так як у своїй повсякденній роботі він особливу увагу приділяв вихованню молоді, на конкретних прикладах показував, як треба служити Вітчизні. Вікторія Маштакова постійно зазначала, що подвиги одеситів повинні служити прикладом у справі виховання молоді. Сьогодні нас усіх поєднала нить часів і пам'яті. Ми в неоплатному боргу перед ветеранами Великої Вітчизняної війни.

Екскурсія-реквіємЕкскурсію-реквієм Вікторія Маштакова продовжила по історичним місцям міста-героя Одеси, вона запропонувала своїм друзям пройтись по вулицям, де 70 років тому військові кореспонденти залишили у спадок своїм нащадкам цікаві фотографії після звільнення рідного міста. Ці ексклюзивні колекційні фотокартки вона заздалегідь роздрукувала і запропонувала курсантам сфотографуватись на цих святих місцях на згадку.

Після екскурсії всі учасники залишилися єдині в тому, що історія і пам'ять у своїй єдності сьогодні, як ніколи, є нерозривним ланцюгом у спадкоємності поколінь, в їх прагненні до порозуміння, миру і злагоди в ім'я збереження життя на планеті Земля. І мало хто наважиться заперечувати в тому, що нерозривний зв'язок поколінь - єдина можливість зберегти державу єдиною і непорушною.

У екскурсії-реквіємі прийняв участь
Леонід Єршов

006

Рейтинг
23 голосів