20
черв.

Військовослужбовці та члени їх сімей відвідали Бесарабські святині

Автор Адміністратор
Адміністратор
Група підтримки сайту
Зараз не на сайті
в Новини
  • Переглядів: 6241
  • Друк
 «Хай у душі живе надія, жертовне серце хай болить –
Вогонь Небесний обігріє, в лиху годину захистить!
Вогонь Небесний подарує тепло - і світу, і серцям,
Добром-Любовью проторує шлях до Небесного Отця»

Напередодні Дня святителя Іоана Сочавського військовослужбовці та члени їх сімей Військової академії (м. Одеса) відвідали цілюще джерело у Церкві Іоанна Сочавського (м. Білгород-Дністровський) та Свято-Миколаївський Храм (с. Кулевча).

Цей благочинний захід відбувся за ініціативи особового складу факультету матеріально-технічного забезпечення, який очолює полковник Олег Сухін.

Працівники Збройних Сил України Віра Валецька, Надія Попкова і Ніна Бобряшова доклали багато зусиль і взяли на себе всі організаційні питання. Перед тим, як вирушити у паломницьку подорож, настоятель Храму Рівноапостольних Кирила і Мефодія протоієрей Сергій провів молебень і благословив всіх на добру справу.

У визначений час комфортабельний автобус вирушив на південь Одеської області. Професійний екскурсовод Тетяна Кирилова під час поїздки розповіла про цікаві сторінки з історії Одеси і Одеської області, про видатних діячів і окремих особистостей, які доклали чимало зусиль для процвітання Одещини. Не менш змістовними і пізнавальними були історії та легенди якими охоче ділились між собою військовослужбовці та члени їх родин.

Моїми співрозмовниками під час подорожі були Віра Валецька і Надія Попкова.

О.Ц. – Шановна Віра Іванівно, будьте ласкаві розкажіть, що Ви знаєте про підземну церкву святого Іоана Сочавського?

 В.В. - Історія цієї церкви цікава і драматична. Вона була споруджена над джерелом, на місці, де, за легендою, був замучений генуезький купець Іоанн з міста Трапезунд, який відмовився приймати інше віросповідання. Він не зрікся православної віри і був за це закатований іновірцями. Поховали його у місті Сучава, у румунському монастирі Георгія Побєдоносця. Православна церква канонізувала Іоанна і причислила його до ліку святих. Пізніше над джерелом з білого каменя була збудована ця церква, де зараз знаходиться старовинна ікона святого великомученика Георгія.

О.Ц. – Мені відомо, що у церкві знаходиться купель з джерельною водою, на Ваш погляд, чи дійсно вона має чудодійну силу?

В.В. – Хочу відверто сказати, що так. Температура води там ніколи не піднімається вище 4-6 градусів. Купель вимощена блакитною плиткою і у поєднанні з прозорістю та віддзеркаленням ікон на поверхні справляє дуже сильне враження на паломників, які сповненні надією на зцілення. Перш за все, потрібно бути рішучим і тричі перехрестившись поринути з головою у цю прозору холодну воду. З’явившись через мить над поверхнею, вже ніколи в житті Ви не забудете тих блаженних відчуттів від Божої благодаті. Діти, хоч іноді і лякаються холодної води, а все ж таки за прикладом дорослих сміливо поринають у джерело, згодом радіючи своїй хоробрості та рішучості.

Прибувши до Бесарабських святинь родини військовослужбовців: Дениса Лісовенка, Олександра Слобідського, Наталії Бобровицької, Валентини Лобанової, Валентини Коломійчук, Валентини Скробач, Валентини Тунеля та багато інших паломників з перших хвилин відчули пахучий аромат різноманітних квітів, що вітав біля купелі. Кожен охочий мав змогу відчути Божу благодать та чудодійну силу цієї купелі. Слідуючий маршрут пролягав до села Кулевча (колишнє с. Колісне) Саратського району, де розташований Свято-Миколаївський Храм.

 О.Ц. – Надіє Олександрівно! Розкажіть, будь ласка, чому саме село Кулевча є таким привабливим для паломників?

Н.П. – Саме через Свято-Миколаївський Храм. Його історія розпочалась ще у далекі 30-ті роки дев’ятнадцятого століття, коли переселенці з селища Кулевча Шуменської області (що у Болгарії) заснували у Саратському районі своє село. 140 років тому вони побудували Свято-Миколаївський Храм, у якому розмістили мироточиві образи та чудотворну ікону Казанської Божої Матері – справжнє «Кулевчанське чудо». Один раз на рік кіот прикрашають ліліями, після чого вони висихають, а потім якимось чудодійним шляхом знову розквітають.

 Настоятель Свято-Миколаївського Храму протоієрей отець Павло разом з матінкою Наталією бережно підтримують всі старовинні реліквії. Для кожного паломника є необхідність, отримати від них благословення, прикластися до ікони Казанської Божої Матері, вклонитись мироточивим іконам і вдихнути особливий аромат, який виникає після відкриття ікон наприкінці проповіді.

О.Ц. – Надіє Олександрівно, що Вам відомо про ритуал Поклінного Хреста?

Н.П. – Поклінний Хрест – друге «Кулевчанське чудо». Він є підніжжям великого Хреста, який, якщо поглянути на карту, охоплює всю Україну. Один з чотирьох хрестів, які за благословенням старців, встановлені по чотирьох сторонах країни: в Старому Почаєві, в Чорнобилі та під Харковом.

Кожен, хто бажає зцілитися від фізичних недугів, з великою охотою приїжджає сюди, щоб поцілувати цей Хрест і доторкнутись до образу Ісуса Христа.

Автобус з паломниками своєчасно прибув до села. Через деякий час розпочалося суботнє Богослужіння. Наповненні великим бажанням і енергетикою, яка випромінювалась біля Храму, паломники виконали всі необхідні канони, а потім фотографувались на згадку.

Разом з паломниками був присутній
член Національної спілки журналістів України
Олександр Цапенко

Рейтинг
52 голосів